Що таке Інтерпол: функції, розшук, захист прав | 2026

Історія Інтерполу розпочалася у вересні 1923 року у Відні, коли представники поліції 20 країн створили Міжнародну комісію кримінальної поліції (фр. Commission Internationale de Police Criminelle). Метою було налагодити систематичний обмін інформацією про злочинців, які переховувалися за кордоном, адже на той час не існувало єдиного механізму міжнародної поліцейської співпраці.

Після Другої світової війни організацію було відновлено 1946 року з новою штаб-квартирою у Парижі. У 1956 році вона офіційно змінила назву на ICPO-INTERPOL — абревіатуру, яка походить від телеграфного коду організації. 1989 року Генеральний секретаріат переїхав до сучасної будівлі в Ліоні, де зараз працює понад 1000 співробітників з різних країн світу.

Основна місія Інтерполу закріплена у статті 2 Статуту організації: забезпечити та розвивати взаємну допомогу між усіма органами кримінальної поліції в межах чинних законів різних країн і в дусі Загальної декларації прав людини. Стаття 3 Статуту встановлює критично важливе обмеження — Інтерполу суворо заборонено втручатися у справи політичного, військового, релігійного або расового характеру. Ця норма захищає організацію від зловживань і не дозволяє використовувати її механізми для переслідування за політичними мотивами.

Штаб-квартира Інтерполу розташована за адресою 200 Quai Charles de Gaulle, 69006 Lyon, France. Саме тут працює Генеральний секретаріат, який координує діяльність усієї організації, підтримує глобальну систему поліцейських комунікацій I-24/7 та керує базами даних розшукуваних осіб і викраденого майна.

Станом на 2026 рік до складу Інтерполу входять 196 країн-членів з усіх континентів — це робить організацію другою за кількістю учасників після ООН (193 держави-члени). Україна приєдналася до Інтерполу 4 листопада 1992 року, одразу після здобуття незалежності, і з того часу бере активну участь у міжнародних операціях з розшуку злочинців.

Кожна країна-член має власне Національне центральне бюро Інтерполу (НЦБ), яке служить єдиною точкою контакту між національними правоохоронними органами та іншими країнами. В Україні НЦБ Інтерполу функціонує у складі Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції і координує всі запити на міжнародний розшук та обмін інформацією.

До складу Інтерполу не входять деякі території і держави з обмеженим визнанням. Наприклад, Північна Корея вийшла з організації 2017 року, а такі утворення як Тайвань, Косово та Палестина мають статус спостерігачів або не представлені через політичні причини.

Інтерпол фокусується на шести пріоритетних категоріях транснаціональної злочинності, визначених у Стратегічній рамці організації на 2022–2025 роки. До них належать тероризм, організована злочинність, кіберзлочинність, фінансові та економічні злочини (включно з корупцією), торгівля людьми та контрабанда мігрантів, а також злочини проти навколишнього середовища.

Конкретніше, Інтерпол координує розшук осіб, підозрюваних або засуджених за умисні вбивства, тероризм, незаконний обіг наркотиків у великих обсягах, торгівлю зброєю, сексуальну експлуатацію дітей, відмивання грошей понад 100 000 євро, підробку валюти та документів, крадіжку творів мистецтва, кіберзлочини з міжнародним впливом та військові злочини.

Інтерпол категорично не має права розслідувати або сприяти розшуку у справах політичного характеру згідно зі статтею 3 Статуту. Комісія з контролю файлів Інтерполу (Commission for the Control of INTERPOL's Files, CCF) перевіряє всі червоні повідомлення на відповідність цій нормі. З 2016 по 2024 рік CCF видалила понад 7200 повідомлень, визнаних такими, що порушують статтю 3 або містять недостовірні дані.

Також Інтерпол не займається звичайними кримінальними справами місцевого рівня — дрібним шахрайством, побутовими злочинами, дорожніми пригодами, цивільними спорами про борги або розлучення. Організація втручається лише тоді, коли злочин має транснаціональний характер або коли підозрюваний переховується за кордоном і потрібна координація між країнами для його затримання.

Розшук Інтерполу — це офіційний запит на міжнародну координацію пошуку особи або об'єкта через систему кольорових повідомлень (Notices), які розповсюджуються між 196 країнами-членами. Кожне повідомлення має свій колір залежно від мети: від арешту для екстрадиції до пошуку зниклих безвісти.

Червоне повідомлення (Red Notice) — найвідоміший тип, який випускається на прохання країни-ініціатора для розшуку особи з метою екстрадиції. Важливо розуміти: червоне повідомлення — це не міжнародний ордер на арешт. Воно лише інформує інші країни, що особа розшукується на підставі вже існуючого національного ордера. Рішення про арешт та екстрадицію приймає виключно країна, на території якої виявлено розшукувану особу, згідно з її власним законодавством та міжнародними договорами. Станом на 2026 рік у базі Інтерполу активних червоних повідомлень близько 70 000.

Жовте повідомлення (Yellow Notice) використовується для розшуку зниклих безвісти осіб, часто неповнолітніх або людей, які не здатні ідентифікувати себе самостійно. На відміну від червоного, жовте повідомлення не передбачає арешту — лише встановлення місцезнаходження та повідомлення родичів або відповідних органів.

Синє повідомлення (Blue Notice) випускається для встановлення місцезнаходження особи, яка є свідком або підозрюваним у кримінальній справі, але стосовно якої ще не винесено ордер на арешт. Країни можуть запитати в особи додаткову інформацію або відстежити її переміщення в межах правового поля.

Чорне повідомлення (Black Notice) містить інформацію про невстановлені трупи для ідентифікації — наприклад, коли знайдено тіло без документів після катастрофи або злочину. Зелене повідомлення (Green Notice) попереджає про осіб, які вчинили серйозні злочини у своїй країні та можуть повторити їх в іншій. Помаранчеве (Orange Notice) стосується подій, предметів або дій, що становлять серйозну та безпосередню загрозу громадській безпеці. Фіолетове (Purple Notice) містить інформацію про методи дій злочинців, нові схеми та тактики організованих груп.

Україна є повноправним членом Інтерполу з 4 листопада 1992 року, коли Верховна Рада ратифікувала Статут організації. Національне центральне бюро Інтерполу в Україні (НЦБ Інтерполу України) діє у складі Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України та має офіс у Києві.

НЦБ Інтерполу України виконує кілька критичних функцій. По-перше, воно приймає та обробляє запити від українських слідчих органів на міжнародний розшук злочинців, які переховуються за кордоном, і формує червоні та інші повідомлення для розповсюдження через Генеральний секретаріат. По-друге, НЦБ координує виконання запитів інших країн щодо осіб, які можуть перебувати в Україні, перевіряючи їх відповідність статті 3 Статуту та національному законодавству. По-третє, бюро підтримує цілодобовий доступ до глобальної системи поліцейських комунікацій I-24/7, через яку українські поліцейські можуть у режимі реального часу перевірити особу або автомобіль за базами даних Інтерполу.

З 2014 року, після початку російської агресії, співпраця України з Інтерполом значно розширилася у сфері розслідування військових злочинів та корупції. Українські органи ініціювали червоні повідомлення на осіб, підозрюваних у військових злочинах на окупованих територіях, катуваннях цивільних та незаконній депортації дітей. Станом на початок 2026 року через НЦБ України було видано понад 12 000 запитів на розшук осіб та перевірку понад 45 000 об'єктів (транспортних засобів, документів).

Важливий приклад ефективної співпраці — затримання у 2022 році в Грузії підозрюваного у вбивстві, який втік з України під час воєнного стану. Завдяки червоному повідомленню, розповсюдженому через НЦБ, грузинська поліція ідентифікувала особу під час перевірки в аеропорту Тбілісі і затримала її для подальшої екстрадиції в Україну. Процедура зайняла 90 днів від моменту затримання до передачі особи українським правоохоронцям.

Стаття 3 Статуту Інтерполу встановлює фундаментальний принцип нейтральності: організації суворо заборонено втручатися у справи політичного, військового, релігійного або расового характеру. Це обмеження призначене запобігти зловживанням системою Інтерполу для переслідування політичних опонентів, дисидентів, журналістів або представників меншин під виглядом кримінального розслідування.

На практиці статтю 3 застосовує Комісія з контролю файлів Інтерполу (CCF) — незалежний орган з дев'яти юристів, які розглядають скарги на незаконне внесення даних до баз Інтерполу. Якщо особа вважає, що червоне повідомлення на її ім'я має політичний характер або містить недостовірну інформацію, вона може подати запит до CCF через офіційний вебсайт interpol.int/CCF.

Комісія працює за письмовою процедурою: заявник подає обґрунтування, країна-ініціатор надає свою позицію, після чого CCF аналізує матеріали на відповідність Регламенту обробки даних (Rules on the Processing of Data, RPD) та Статуту. Строки розгляду можуть становити від 6 до 18 місяців залежно від складності справи. Рішення CCF є обов'язковим для виконання Генеральним секретаріатом — якщо Комісія визнає повідомлення незаконним, воно має бути негайно видалене з усіх баз даних.

Показовий приклад — справа громадянина Казахстану, якого розшукували за фінансові злочини, але CCF встановила, що обвинувачення мали політичний підтекст через його опозиційну діяльність. Червоне повідомлення було скасоване 2019 року з формулюванням порушення статті 3 Статуту. Аналогічно CCF видалила повідомлення на журналістів з Туреччини та активістів з Росії після встановлення політичної мотивації розшуку.

Інтерпол також не має власних виконавчих повноважень — організація не може самостійно проводити арешти, обшуки, перехоплення телефонів або екстрадицію. Усі дії на території країн-членів здійснюють виключно національні поліцейські або судові органи у межах свого законодавства. Рішення Європейського суду з прав людини у справі M. v. Belgium and Others (заяви № 41908/15 та інші, 2020 рік) підкреслило, що держави зобов'язані перевіряти законність червоних повідомлень перед арештом особи, а не виконувати їх автоматично.

База даних Інтерполу — це сукупність кількох взаємопов'язаних систем, які зберігають інформацію про розшукуваних осіб, викрадені документи та транспортні засобі, втрачені твори мистецтва та інші об'єкти, що мають значення для міжнародних розслідувань. Доступ до цих баз здійснюється через глобальну систему поліцейських комунікацій I-24/7, яка працює цілодобово та забезпечує шифрований обмін даними між НЦБ усіх країн-членів.

Основні бази даних Інтерполу включають Nominal Database — записи про понад 400 000 осіб, розшукуваних за червоними, синіми, жовтими та іншими повідомленнями. Stolen and Lost Travel Documents (SLTD) — база містить понад 100 мільйонів записів про втрачені та вкрадені паспорти і посвідчення особи, яку перевіряють у прикордонних пунктах та аеропортах понад 1,4 мільярда разів на рік. Stolen Motor Vehicles (SMV) — інформація про викрадені автомобілі, мотоцикли та вантажівки, які можуть бути переміщені через кордони. Stolen Works of Art — каталог понад 52 000 культурних цінностей, викрадених з музеїв, галерей та приватних колекцій.

Дані до бази вносяться виключно через Національні центральні бюро країн-членів після перевірки відповідності Регламенту обробки даних Інтерполу. Наприклад, щоб внести червоне повідомлення, НЦБ країни-ініціатора повинно надати Генеральному секретаріату копію національного ордера на арешт, опис злочину, фото та дані розшукуваного, а також підтвердити, що справа не має політичного характеру згідно зі статтею 3 Статуту.

Генеральний секретаріат проводить первинну перевірку запиту на відповідність формальним вимогам та Регламенту обробки даних. Якщо виявлено ознаки порушення статті 3 або недостовірність інформації, запит може бути відхилений ще до публікації повідомлення. Після публікації повідомлення з'являється у базі I-24/7, доступній для НЦБ усіх 196 країн у режимі реального часу.

Важливо: самі особи не можуть безпосередньо перевірити, чи є вони в базі Інтерполу. Офіційна процедура передбачає подання письмового запиту до CCF через форму на офіційному сайті interpol.int або звернення до НЦБ Інтерполу своєї країни з проханням надати інформацію про наявність повідомлень.

Посвідчення Інтерполу — це службовий документ, який підтверджує статус співробітника організації та надає певні привілеї під час виконання службових обов'язків у країнах-членах. Такі посвідчення видаються працівникам Генерального секретаріату в Ліоні, співробітникам регіональних бюро в Буенос-Айресі, Найробі, Бангкоку та Яунде, а також офіцерам зв'язку, прикомандированим до Інтерполу з національних поліцейських служб.

Посвідчення Інтерполу не є дипломатичним паспортом і не надає дипломатичного імунітету згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року. Натомість воно підтверджує статус міжнародного службовця згідно з угодами про штаб-квартиру між Інтерполом та Францією (Угода про місцезнаходження штаб-квартири 1982 року). За цими угодами, співробітники Інтерполу мають імунітет від судового переслідування за дії, вчинені під час виконання службових функцій, а також фінансові привілеї щодо оподаткування.

Звичайні громадяни, включно з поліцейськими національних служб, не можуть отримати посвідчення Інтерполу, якщо вони не працюють безпосередньо в структурах організації. Офіцери НЦБ у своїх країнах мають службові посвідчення національних поліцейських органів, які дають доступ до системи I-24/7, але це не те саме, що посвідчення Інтерполу.

У 2023 році Генеральний секретаріат Інтерполу запровадив нові цифрові службові посвідчення з біометричною верифікацією для понад 1200 співробітників організації. Це підвищило рівень безпеки та спростило процедури перетину кордонів під час міжнародних операцій та навчальних місій.